To say that I was compelled by Parasite from start to finish is an understatement; its filming style with tracking shots are enthralling. Having watched several Korean films during the London Korean Film Festival, I was familiar with the usual genres employed in such films but Parasite seemed to defy them all! Parasite is comedic, in a quirky way, it is also a thriller, straddles class divisions and also depicts a family tale amongst other genres and is therefore likely to appeal to all ages.
Parasite truly deserves to be watched in a cinema to appreciate its nuances and the stylish cinematography. As a summary, to avoid spoilers, Parasite tells the tale of the interaction between the Park family and the Kim’s, an unemployed family, whose contrasting worlds collide with long lasting consequences.
[...]Bong Joon-Ho manages to pique the audience’s interest with brightly lit shots coupled with the effective use of indoor space, and it is surprising to realise, after the film’s 2 hour 12 minute length, that most of the scenes occur within the Park family’s home. The mundane elements of domesticity are displayed with an intriguing perspective showcasing Bong Joon-Ho’s flair. It is a slow burner but you will revel in its beauty and ingenuity as Parasite convinces that it operates solely on one level but it is in fact multi-layered and depicts social realism with empathy and pathos.
The cast are beguiling to watch, every facial movement and action is accentuated, even the mere act of walking up or down stairs can convey hidden meaning, which the camera fragments. Levels of unease are also created by virtue of that effective use of space with unusual camera angles and dramatic weather conditions ratcheting up that sensation. There is a surreal nature to Parasite, which its score emphasises, and furthermore the film adopts elements of the absurd devised in such an ingenious way which is truly cinematic magic. Parasite’s apparent eeriness will certainly keep you riveted and would not feel alien to the Twilight Zone school of filmmaking.
The actors are very impressive and add breadth to their roles creating relatability whilst seeming effortlessly cool. When Ki-Woo and Ki-Jeong Kim were working within the Park family home as private tutors they certainly epitomised this level of nonchalant, understated authority creating an aura of mysticism with the unspoken, almost mythical, tutoring techniques employed. Quite simply, the actors Park So-Dam and Choi Woo-Sik, as Ki-Woo and Ki-Jeong, are compelling to watch in the different directions that Parasite follows and they carry these performances seamlessly thereby inviting the audience to be on their side.
[...]Parasite is a remarkable piece of extremely skilful filmmaking, it is simply a must see film, and so I am looking forward to re-watching the film on its UK general release date. | Сказати, що моє знайомство з «Паразитами» відбулося на одному подиху, — не сказати нічого: стиль фільмування з траєкторною зйомкою просто зачаровує. Після перегляду кількох корейських стрічок на Лондонському фестивалі корейського кіно мені були знайомі звичні жанри таких фільмів, але «Паразити», здавалося, не вписувалися в жоден із них! «Паразити» — це водночас комедія, химерний трилер, соціальна драма та сімейна історія, тому, цілком імовірно, фільм припаде до душі глядачам будь-якого віку.
Цю стрічку справді варто переглянути в кінотеатрі, щоб сповна оцінити всі її нюанси й стильну кінематографію. Якщо коротко і без спойлерів, то «Паразити» — оповідь про взаємини двох родин (Паків і безробітних Кімів), чиї протилежні світи, зіткнувшись, зазнають незворотних наслідків.
[...]Пон Чжун Хо зумів збурити цікавість яскравими кадрами в поєднанні із вдалим використанням простору приміщень, тож після 2 годин 12 хвилин перегляду фільму не ймеш віри, що більшість подій відбувається в маєтку Паків. Буденні елементи сімейного життя зображено з інтригуючої перспективи, у цьому — особливий хист Пон Чжун Хо. Оповідь некваплива, але ви насолоджуватиметеся її красою і самобутністю, бо хоч і здається, що дія відбувається виключно в одній площині, насправді — це багатошарова стрічка, у якій соціальний реалізм зображається проникливо та з емпатією.
Спостерігати за грою акторів захопливо; вирази обличчя і жести акцентовані, навіть звичайний рух сходами може нести прихований зміст, уловлюваний камерою. Завдяки вже згаданому вдалому використанню простору передано й різні ступені тривожності, а незвичні ракурси та негода лише підсилюють це відчуття. Підкреслений музичним супроводом певний сюрреалізм із майстерно продуманими елементами абсурду наповнюють стрічку справжньою кінематографічною магією. Очевидна моторошність «Паразитів» чимось нагадує атмосферу «Сутінкової зони» і, безперечно, триматиме вас у напрузі.
Актори вражають багатогранним і життєвим виконанням своїх ролей, які ніби даються їм без особливих зусиль. Працюючи репетиторами в домі Паків, Кі Ву й Кі Джон Кіми, безумовно, були справжнім уособленням байдужої стриманої фаховості, створивши ауру містицизму безсловесними, майже невловимими прийомами викладання. Простіше кажучи, актори Пак Со Дам і Чхве У Сік захоплюють своїм утіленням образів Кі Джон і Кі Ву в зображуваних у «Паразитах» різнопланових ситуаціях і грають настільки переконливо, що їм неможливо не співпереживати.
[...]«Паразити» — чудовий приклад надзвичайно майстерного кіновиробництва та просто обов’язкова до перегляду стрічка, тож я з нетерпінням чекаю нагоди подивитися її ще раз у день виходу на широкі екрани Великої Британії. |