Пізнання іншої культури можливе настільки, наскільки досяжним є переклад культурної ідіоми - стверджує І.Сандомірська [11]. Дослідниця розглядає поняття культурної ідіоми на рівні дещо ширшому від рівня мовного, включаючи у нього і поняття етнофразеологізму. Твердження цілком слушне, адже народнопоетична творчість засвідчує особливу увагу до влучного, добірного слова, до оживлення його внутрішньої форми, образно-символічного змісту. У фразеології мови виявляється її самобутність, спосіб народного, зокрема образного, мислення. Художня пам’ять народу в її відповідному мовному вираженні продовжує своє життя як функціонально активний феномен. Згідно лінгвокраїнознавчої (континічної) теорії слова Є.Верещагіна та В.Костомарова [2] мовні знаки несуть в собі відображення етнічної самобутності народу, його історії та культури. В основі лінгвокраїнознавчої теорії слова лежить вчення про лексичний фон, що визначається авторами як семантична рештка після вилучення із змісту лексеми її поняттєвих сем (семантичних долей). Це вчення, що зосереджує увагу на країнознавчому фоні слова, знаходить розвиток у дослідженні Б.Ажнюка, що досліджує англійську фразеологію у культурно-етнічному висвітленні [1]. Для цієї розвідки особливо цінний розгляд взаємодії фразеологічних систем української та англійської мов у процесі перекладу національно маркованих одиниць. Фразеологізми при зіставленні двох мов є тим більшою цінністю, чим менший між ними рівень еквівалентності і, відповідно, чим вищий рівень національної специфіки. Системний аналіз фразеологічних одиниць на матеріалі перекладів творів української літератури англійською мовою, що його розробила дослідниця Р.Зорівчак [5], також складає методологічну основу цього дослідження.
Переробляючи фольклорні прототексти своїх казок, І.Франко іноді зберігає оригінальні мотиви, іноді модифікує та адаптує їх для маленького читача, проте завжди змінює, збагачує та „націоналізує” (термін Я.Закревської) мову викладу. У цьому проявляється тяглість фольклорної мовностилістичної традиції, яка прослідковується у багатьох його творах, і яку ґрунтовно дослідила Я.Закревська (монографія Казки І.Франка: Мовно-художній аналіз [4]). Як стверджує М.Возняк у дослідженні З життя і творчості Івана Франка [8:13], свою наукову творчість І.Франко почав як фольклорист і етнограф, і саме ці дослідження становлять майже третину його наукової спадщини. Народність джерел та фольклорність мовлення казок відзначає також дослідниця казкотворчості І.Франка Н.Тихолоз. Зокрема, вона прослідковує перегукування мотивів та епізодів поеми-казки „Лис Микита” та таких народних казок як „Лисичка-Сестричка і Вовк-панібрат”, „Як Лис учив Вовка діставати рибу” та ін. [13: 130]. Фольклорна забарвленість мовлення І.Франка передає, чи, радше, втілює на практиці його естетичну концепцію мови. Казки письменника, написані на матеріалі мандрівних мотивів, вплетених в канву української мови та фольклору, сприймаються як народні, що виступає надзвичайно важливою своєрідністю авторського мовлення.
Теоретичне і практичне осмислення фольклорної спадщини українського народу породило фольклорний струмінь у мовно-поетичній творчості І. Франка. Сонет „Народна пісня” вважається поетичним кредо автора, в якому проголошена ідея постійного зв’язку літературної творчості з її фольклорними витоками. Народну пісню Іван Франко називає «криницею тихою», «криницею з живою, чистою водою», де «з грудей землі б’ють водянії жили», що уособлює «творчий дух» народу і «тисячі живить» [14: Т.3: 284].
Сила фольклорних асоціацій у тому, що вони легко переходять від світу живої природи до світу людських емоцій. У плані творчого використання І. Франком фольклорних джерел значний інтерес становить опрацювання ним українського обрядового фольклору, зокрема веснянок, що вилилося у його цикл «Веснянки», а також знайшло відображення і в інших жанрах, зокрема в казці. Відтак, поема-казка «Лис Микита» починаться із строфи, що не тільки описує весну, а й за ритмомелодикою нагадує веснянку та містить чимало фольклорних особливостей мовлення. Надійшла весна прекрасна,/ Многоцвітна, тепла, ясна,/ Мов дівчина у вінку./ Ожили луги, діброви,/ Повно гамору, розмови / І пісень в чагарнику.[17: 6] // Spring has arrived ablaze with light,/ So many-flowered, warm and bright,/ Like some sweet girl who wears a wreath./ All nature feels the touch of spring,/ The meadows bloom, the forests sing,/ There’s talk and hubbub in the heath. [17: 7]// It was spring. King Lion Tsar Lev, ruler of all the beasts, stood on the terrace of his palace and admired the beauty of the rolling countryside that stretched away into the far distance.He loved this time of the year best. The earth had waited for warmth and light during the long drab winter months. Now the sleeping life began to stir and dress itself in colorful garments, particularly in green of all shades. Everywhere fields, meadows and forests were filled with cheerful singing, chirping and warbling of birds. King lion thought the nightingale the most brilliant [18: 9]. // Spring arrived at last: resplendent,/ Multifloral, warm and brilliant - / Like a wreathed, beribboned lass. / Groves and meadows, in renaiscense,/ Filled with talk and sundry noises. / Songs resounded in the bush [19: 105]. Сила цієї строфи у високій конденсованості слова, такій характерній для фольклорного мовлення, що автор нерідко досягає за допомогою прийому ампліфікації Надійшла весна прекрасна,/ Многоцвітна, тепла, ясна. Іншою характерною особливістю фольклорного мовлення є винесення атрибутивної ознаки у постпозицію до означуваного. Ці два прийоми, поєднані ритмом і римою, створюють сильний емоційно-експресивний образ весни. Розгортання образу і в наступних стрічках строфи сприяє розвою фольклорності образу весни, як її, тобто весну, бачить український народ і як її відтворює українська колективна свідомість у веснянках. Порівняння Мов дівчина у вінку безпосередньо апелює до уяви читача, в якій виникає обряд святкування приходу весни; два інші ампліфікаційні ряди луги, діброви та гамору, розмови / І пісень також служать алюзією на фольклор. Так, характерною рисою особливо українських народних пісень є відтворення у них опису і взаємодії з навколишньою природою, задавання просторово-часового поля, де відбувається дія народнопісенного твору - луги, діброви. Такі народнопісенні картини, як зображення поля, де росте жито, пшениця, овес, гречка, картина лісу, діброви, гаю, протиставлення гори й долини, присутність сонця й місяця на небі, картина цвітіння калини, терну, вишні, сливи, - служать лише формулою-символом введення слухача в настроєвий, психологічний світ української народної пісні. Інший ампліфікаційний ряд гамору, розмови / І пісень передає дію, динаміку, що також є характерною особливістю фольклору.
Особливо цінним такий матеріал виявляється при зіставленні культур, що має місце при перекладі творів, написаних на багатому фольклорному матеріалі, і відтворених мовою далекоспорідненою чи віддаленою. Тоді перед перекладачем постає завдання відтворити засобами цільової мови не тільки зміст чи особливості стилю автора, а й специфіку народності чи фольклорності мови оригіналу, що при успішному втіленні їх в тканину тексту перекладу починають функціонувати як екзотизми, доносячи до цільового читача національне забарвлення. Із трьох наведених перекладів бачимо, що успішно справляється із завданням відтворення фольклорного характеру оригіналу Б.Мельник у віршованому перекладі. Атрибутивну ознаку у постпозиції відтворено рівнозначно експресивним постпозиційним утворенням прийменникової фрази із словом категорії стану ablaze with light, що є явищем характерним лише для англійської мови, крім того, збережено ампліфікацій ний ряд ablaze with light,/ So many-flowered, warm and bright.
Другий ампліфікацій ний ряд луги, діброви відтворено паралельною конструкцією The meadows bloom, the forests sing, тоді як іменники talk and hubbub не в повній мірі передають динамічну ознаку в англійській мові, для якої, як мови аналітичної, характернішим є вживання дієслівних форм. Рівнозначно вдалим у відтворенні національного забарвлення є переклад А. Гнідя. Передача ампліфікаційного ряду у постпозиції до іменника весна resplendent,/ Multifloral, warm and brilliant включає лише невелику структурну формальну ознаку підпорядкованості особливостям структури англійської мови – вживання сполучника and перед останнім елементом однорідних членів, подібне - і в другому ампліфікаційному ряду Groves and meadows. Адекватно відтворена і народність порівняння Like a wreathed, beribboned lass. Дещо програє у плані відтворення національної специфіки прозовий переклад Б. Мельника. Першою причиною цьому є, очевидно, те, що переклад прозовий, що апріорно передбачає описовість і меншу конденсованість словоформ. Щодо описовості, то, видається, що перекладач дещо занадто розлого розписав зміст оригіналу, ввівши таку латентну британську реалію як countryside, хоча при цьому відчутні і намагання хоча б частково відтворити етноспецифіку оригіналу, зокрема, задіюючи такі ампліфікаційні ряди як fields, meadows and forests та cheerful singing, chirping and warbling of birds, а особливо через введення етнофаунолексеми nightingale.
Досліджуючи роль мови в розвитку нації, у своїх наукових розвідках І. Франко обґрунтовував значення народнопісенної творчості в історії української літератури і літературної мови.
У розвідці „Мова і нація в естетичній концепції Івана Франка” Т.Панько [9] стверджує, що І.Франко вважав розвиток мови невід’ємним від розвитку народу, який нею користується, спробу сягнути витоків батьківської мови, побачити її завжди суперечливий розвиток у діалектичній єдності національного й інтернаціонального – „здоровим національним почуттям”.
Відомо, що у 1891 році, коли з’явилося перше виданная поеми-казки І.Франка «Лис Микита», автор саме працював над збиранням матеріалу до збірника «Галицько-руські народні приповідки», що вийшов шестикнижжям 1901-1910рр [3]. Як стверджує дослідник пареміологічної спадщини І.Франка С.Пилипчук [10], упорядник, безперечно, усвідомлював важливість того аспекту, що приповідки – неоціненне джерело вивчення народного світогляду, а тому намагався якнайповніше представити приповідковий фонд Галичини.
Одночасна праця над казками і збиранням фольклору відчувається, зокрема, у казці „Лис Микита”, оскільки, як стверджує сам автор, він „намагався переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу” [17]. Відтак фактором високої національної забарвленості казок послужило саме вплетення у канву творів етнофразеологізмів. Із приблизно 150 етнофразеологізмів, які вжито у поемі-казці „Лис Микита”, третина зафіксована у Галицько-руських народних приповідках. Збірник паремій включає порівняння, особисті рефлексивні звороти, формули обрядів, жарти, прислів’я. Здатність паремій набувати переносного значення, на думку І.Франка, є однією з головних ознак жанру паремії, що сприяє його активному побутуванню, максимально розширюючи функціональну спроможність і семантичний потенціал кожного зразка, відкриваючи нові горизонти для реалізації певних прагматичних цілей. І.Франко проводить також компаративний аналіз паремій, так званий зіставно-порівняльний принцип, який органічно доповнив загальну методологічну схему опрацювання галицьких приповідок. З його допомогою І.Франко зумів виявити „інтернаціональний, почасти загальнолюдський, а почасти мандрівний характер [...] часті „сентенцій”, а національний інших” [14]. Один із вжитих у поемі-казці «Лис Микита» етнофразеологізмів, а саме вовча вдача може послужити ілюстрацією того, як автор, використовуючи семантичний потенциал, та на основі етноінформації, зконцентрованої навколо зооніма вовк творить новий етнофразеологізм. Вовк у хату. Я це бачу, / Добре знаю вовчу вдачу, / То під стінку притуливсь. / Чую: Вовк її вітає, / Малпа щось його питає, / Вовк на лавці розваливсь [17: 188]. У збірнику Приповідок І.Франка знаходимо під заголовним словом вовк понад 120 приповідок, серед яких такі як Був би добрий за вовка до ягнят; Видер, як вовкови з горла; Викликав вовка з ліса, Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою; Ні вовк, ні пес; Пожалував вовк кобилу, лишив хвіст і гриву; Що сіре, то й вовк [3: Вип..2: 234-242]. Тобто при вживанні цього фразеологізма І. Франко в основу кладе народне бачення цього звіра.
Розглядати фразеологізм як перекладознавчу категорію (Р. Зорівчак) – означає бачити його як сконденсовану полілексемну конструкцію, яка несе в собі закодовану етноспецифічну інформацію-реакцію, що актуалізується носіями етносвідомості як відповідь на якийсь мовленнєвий чи активізований певною об’єктивною реальністю стимул [5]. У художній тканині казки, де всі мовні засоби підпорядковані головній меті – творенню особливого казкового світу і відношення між словами, на думку дослідниці українських казок в англомовних перекладах Н.Кушиної [7], словосполучення і словоформи насамперед виконують естетичну функцію, тому етномовний компонент казки в перекладі підлягає експлікації, а збереження його у перекладі досягається насамперед відтворенням надзвичайно інформативного лексичного й фразеологічного шару етномовних одиниць.
Розглядати фразеологізм як перекладознавчу категорію – означає також бачити його і як елементарну частинку будови художнього твору певного жанру, що належить певному авторові, який, у свою чергу, представляє конкретний літературний період, літературну традицію. Таке бачення дещо співпадає з баченням теорії полісистеми, запропонованої дослідником з Тель-Авіва І.Івен-Зогаром [16], де полісистемою називається гетерогенна ієрархізована система систем, які взаємодіють між собою, спричиняючи неперервний динамічний процес еволюції в межах полісистеми як цілого. Так, окрема полісистема входить як складовий елемент до більшої полісистеми, зокрема, полісистема певної національної літератури є складовою частиною соціокультурної полісистеми, а літературна полісистема, в свою чергу, ділиться на свої шари й підсистеми, а саме жанри. Ці шари й підсистеми безперервно змагаються в межах певної полісистеми за домінантне становище, тобто існує стан безперервного напруження між центром і периферією полісистеми. Відтак, літературна полісистема включає не тільки „високі” та „канонізовані” жанри, а також охоплює сфери, які традиційно не вивчалися літературознавством, зокрема, белетристику, дитячу літературу, а також перекладні твори. Відтворення фразеологізма у перекладі тут можна розглядати за прагматичним чинником, тобто за передачею функції, яку він виконує у творі полісистеми-джерела. Важливу роль відводиться аналізованому жанру казки. Цю тему, тобто Казка як жанр художньої словесності глибоко досліджує Н.Тихолоз в рамках монографії про казкотворчість І.Франка. Зокрема, дослідниця стверджує, що „казка завжди начебто і та сама, і водночас, у щоразу нових конкретно-історичних умовах, певному часопросторовому континуумі та етнічному середовищі, - зовсім інакша. Тобто відносно стабільний набір ознак, котрі визначають жанрову сутність казки і є доконче необхідними для її функціонування, за певних обставин може зазнавати змін, модифікуватися. […] Найперше, що впадає у вічі, коли йдеться про казку, - це „дволикість” її жанрового єства. Себто казка, з одного боку, - жанр фольклорний, а з іншого - літературний” [13: 41]. Крім того, дослідниця зазначає, що казка є жанром дифузним, тобто поруч із здатністю виступати конструктивним чинником чистих та синкретичних жанрових структур, вона водночас виявляє себе (у чистому і змішаному вигляді) у різних родах, - тобто є жанром активно присутнім у системі поезії - прози – драматургії. Жанр казки тут слід розглянути і в рамках цільової полісистеми, хоча у випадку англомовного перекладу важко говорити про якусь географічно локалізовану цільову полісистему. Тому найдоцільнішим видається порівняння ролі казки в Американській та Британській полісистемах. В обох полісистемах жанр казки не є настільки багато представленим, особливо це стосується казки народної, і займає більш периферійну позицію. З цієї причини досить небагато представленою є і художня мовностилістична традиція жанру казки, тобто при перекладі фольклорно забарвленого казкового мовлення українських казок перекладачі часто вдаються до використання більш нейтральних мовних одиниць або ж одиниць художньо поетично маркованих. Жанрово-стилістична домінанта також дещо різниться, особливо в Американській полісистемі, де із двох основних функцій, що їх виконує народна казка – дидактичної та розважальної, - виділяють лише розважальну.
І, зрештою, розглядати фразеологізм як перекладознавчу категорію – означає бачити його і як об’єкт перекладацького процесу трансформації, метою якого є донесення до, чи, радше, розкодування для цільового читача закодованої етноспецифічної інформації. Тут важливим є чинник перекладача та його обізнаність з культурою-джерелом та цільовою культурою. Дотепер існує три англомовні версії „Лиса Микити”: прозова Б. Мельника (1978) [18], віршова А. Гнідя, включена до англомовної збірки І.Франка “Moses and other stories” (1988) [19] та віршований переклад Б.Мельника, опублікований у білінгві „Лис Микита. Fox Mykyta” 2000 року [17]. Обидва перекладачі – Б.Мельник та А.Гнідь – належать до післявоєнної української імміграції в англомовному світі. З одного боку, вони, як пише про них дослідниця Р.Зорівчак [6], – діти отчої землі, Франкового краю, отже, закарбовані в дитинстві образи, пейзажі, звичаї вони взяли в мандрівку життя. З іншого боку, вони здобули освіту з англомовним компонентом, десятиліттями живуть і працюють в англомовному світі. Цей факт, звичайно, не міг не вплинути на високий професійний рівень перекладів загалом, та на адекватне розуміння і, відповідно, відтворення, фразеологізмів „Лиса Микити”. Окрім чинника перекладача, тут слід розглянути також і прагматичний чинник цільової спрямованості перекладу, адже свій прозовий (перший з існуючих) переклад Б.Мельник робив для недільних українських шкіл Канади, тому для нього особливо важливим було відтворення етномовного компонента засобами цільової мови.
Прикладом фразеологізма з етнокомпонентом можуть служити такі два фразеологізми „Лиса Микити” як старий лис та хитрий лис. В розвідці, в основному, подано етнофразеологізми із зоокомпонентом з тієї причини, що саме вони найчастіше зустрічаються в поемі-казці. Казка, хоч і в алегоричній формі, розповідає про життя тварин, тому вжиті зоофразеологізми тільки підсилюють колорит твору. Назви тварин у фраземах не завжди виконують мотиваційну функцію, завдяки чому часто серед фразеологізмів можлива варіативність. Так, ідіома старий лис може мати також варіанти старий вовк, старий горобець – „досвідчена, загартована життям, бувала, витривала людина, яку важко перехитрити, обдурити”, вибір саме зооніма в таких зворотах, зумовлений варіантами стріляний горобець (вовк), битий собака (жук), - що ілюструє сценарій неодноразового уникнення смерті, асоційований із досвідом та витривалістю [12: 148]. А індик крилом як стрепле!/ Даром що старий я Лис,/ Світ мені заморочивая, […] [17]// And [the Turkey] hit me hard in black despair./ Despite my being tough and bold, [...] [18]// The whack of his wing was stronger;/ My experience did no good [19]. Цей фразеологізм не має відповідника в англійській мові, який би відтворював денотативну його семантику, а вдатися до калькування перекладачі не відважилися, хоча, на нашу думку, фразеологічна калька an old fox була б цілком виправданою, оскільки лексема old вживається також і в значенні skilled through long experience (esp. in the phrase an old hand) . Відтак, перекладачі вдаються до передачі значення ідіоми дескриптивно being tough and bold та за допомогою контекстуального еквівалента experience did no good. Стереотипні уявлення про тварин можуть базуватися на зоровому сприйнятті їх, як у фразеологізмах іти, як мокра курка, а можуть не мати референційних підстав, а виникати шляхом складного асоціювання звірів із певним чином інтерпретованими людиною ситуаціями, як от у фразеологізмі хитрість лиса, і є вони в основному закріпленими в етносвідомості на основі певних рис, які приписуються тваринам, як наприклад хитрий, як лис/лисиця. Лексично трансформований варіант ідіоми хитрість лиса зустрічається в епіграфі до Пісні П’ятої: Як смерть у вічі заглядає,/ То хитрість лиса помагає. // When death is near, then you will find/ it helps to have Mykyta’s mind. Цікаво зауважити, що таку особливість авторського бачення тексту як епіграф – кожна Пісня у Франка починається з епіграфа – відтворено лише в поетичному перекладі Б.Мельника. Саме цей фразеологізм передано надзвичайно цікаво – еквівалентом на рівні мікротексту. Перекладач зберігає в перекладі ім’я головного героя Fox Mykyta, про що говорить ще у передмові до свого перекладу: I am inviting you hereby/To meet a fox nicknamed The Sly/ (He’s called Mykyta in Ukraine/ And this name, too, he will retain). Це дуже цікавий перекладацький хід, який додає неординарності перекладові і більшої експресивності епіграфові, як елементові тексту, метою якого є зацікавити і захопити читача, злегка припіднімаючи завісу майбутніх подій. Неординарний він ще й тим, що відтворити цю ідіому, яка, зрештою, лейтмотивом проходить через цілий твір, є зовсім не важко, адже національне бачення цього звіра, тобто риси характеру, які закріплені за ним, Лисом – є подібними в українців та англійців fox- a cunning or sly person; to fox – to act craftily; to deceive, baffle or trick.
На основі всього вищезазначеного, можна зробити висновок, що фразеологізм як перекладознавчу категорія існує як категорія тривимірна – перший вимір - як елемент етносвідомості, який вербально представляє певну характерну для певної етноспільноти інформацію, що актуалізується представниками цієї етноспільноти як реакція на певний чинник об’єктивної реальності; другий вимір – фразеологізм є частинкою атомарної будови художнього твору, який написаний автором у певному жанрі, представляє конкретний літературний період, певну традицію; і, третій вимір – фразеологізм існує у вимірі процесу перекладу, тобто підлягає певним перекладацьким трансформаціям, метою яких є відтворення і розкодування для цільового читача етноспецифічної інформації.
Проводячи подальшу паралель із зовнішнім світом, можна сказати, що фразеологізм існує і в четвертому вимірі, тобто на часовій осі, що модифікує його сприйняття і реципієнтами культури-джерела і реципієнтами цільової культури. Так, наведений вище приклад про те, що із 150 етнофразеологізмів, вжитих у поемі-казці „Лис Микита”, лише третина є зафіксованими у Галицько-Руських народних приповідках може свідчити про кілька фактів. Перший, який вже згадувався, - це те, що І.Франко активно використовував зібрані фразеологізми у власній творчості. Другий, - це те, що врезультаті популярності поеми-казки („Лис Микита” перевидавався чотири рази ще за життя автора – (Т.Франко [15]) і понад двадцять разів загалом) деякі фразеологізми також набули популярності і ввійшли до пареміологічного фонду української мови, що свідчить про зміну рецепції фразеологізмів у часі.
Література
1. Ажнюк Б.М. Англійська фразеологія у культурно-етнічному висвітленні / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Відп. Ред.. Ю.О. Жлуктенко. – К.: Наук. думка. 1989. - 136с.
2. Верещагин В.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. – М.: Рус. яз., 1980. – 320с.
3. Галицько-Руські народні приповідки / Зібрав, упорядк. і пояснив Др.. Іван Франко // Етнографічний збірник. Видає етнограф. комісія Наукового Товариства імені Шевченка. – 1901-1910. – Т. 1-3.
4. Закревська Я.В. Казки Івана Франка: Мовно-художній аналіз. – Київ: Наук. думка, 1966. – 108с.
5. Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія (На матеріалі перекладів творів української літератури англійською мовою). – Львів: Вид-во при Львів. держ. ун-ті видан. об’єдн. «Вища школа», 1983. – 173с.
6. Зорівчак Р.П. Франкова поема-казка «Лис Микита» в англомовному світі // Тези доповідей 16-ї щорічної наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Івана Франка (17-19 жовтня 2001 року). – Львів, 2002. – С. 72-76.
7. Кушина Н.І. Відтворення етномовного компонента українських народних казок в англомовних перекладах. – Автореф. дис. …канд. філол. наук. – Київ, 1998. – 17с.
8. Матвіяс І.Г. Діалектна основа мови в творах Івана Франка // Мовознавство. – 2003. - №1. – С. 11-17.
9. Панько Т.І. Мова і нація в естетичній концепції Івана Франка. – Львів: Світ, 1992. – 192с.
10. Пилипчук С.М. „Галицько-Руські народні приповідки” Івана Франка: пареміологічний та пареміографічний аспекти, поетика текстів. – Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Львів, 2005. – 20с.
11. Сандомирская И. Идиома и культура: в поисках общего основания // Etnolingwistyka. – №8. – Lublin, 1996. – С. 9-23.
12. Селіванова О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти): Монографія. – К.-Черкаси: Брама, 2004. – 276с.
13. Тихолоз Н.Б. Казкотворчість Івана Франка (генологічні аспекти) / Відп. ред.. С.К.Нахлік. – Львів, 2005. – 316с.
14. Франко І. Листи (1886-1894) // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. – К.: Наукова думка, 1986. – Т. 49. – 810 с.
15. Франко Т. “Лис Микита”: Критичний розбір поеми Івана Франка. – Львів: накладом товариства, 1937. – 100с.
16. Even-Zohar, I. The Translated Literature within the Literary Polysystem // The Translation Studies Reader / Ed. by Lawrence Venuti, Advisory editor Mona Baker. – London and New York: Routlege. – P.192-198.
17. Franko I. Fox Mykyta /Eng. Version by B. Melnyk [a bilingual edition]. − Toronto: The Basilian Press, 2001. −238pp.
18. Franko I. Fox Mykyta /Tr-ted by B.Melnyk. − Montreal: Tundra Books, 1978. − 152pp.
19. Ivan Franko: Moses and other poems /Tr-ted from Ukr. by A.Hnidj. − N.-Y.: Vantage Press INC., 1988. − 149pp.
Copyright © ProZ.com, 1999-2024. All rights reserved.